«Не хочеться вже нікуди їхати та тікати»: бахмутянка про життя в евакуції на Дніпропетровщині

Пані Тетяна з великою родиною з Міньківки Бахмутського району переїхала в село Миколаївка на Дніпропетровщині. Героїня пере руками, сама пече хліб, оброблює город. Виховуючи п’ятеро дітей (молодшій три місяці), жінка не переживає за побутові труднощі, вона боїться, щоб війна не пішла далі, переїжджати втретє дуже не хочеться. В селі іноді чутно вибухи і діти вже знають, що треба збирати речі й спускатися до підвалу.
Вперше тікати від війни родині довелося у 2018 році, тоді вони жили в селі Семигір'я Бахмутського району, потім переїхали до с. Міньківка теж Донецької області. У 2022 році, Тетяна до останнього мала надію, що все буде добре, та 20 травня довелося остаточно евакуюватися. Вдома залишився засаджений город: картопля, огірки, цибуля. Переїжджати знову було складно, згадує героїня.
Будній день пані Тетяни починається доволі рано о пів шостій героїня вже на ногах. Жінка встає, щоб приготувати сніданок всій сім'ї та зібрати чоловіка на роботу. Голова сім'ї працює зварником у сусідньому селі. В родині виховують п'ятеро діток, найменшій три місяці, найстаршій 16 років. О пів восьмій Тетяна будить школярів, діти займаються дистанційно. За словами жінки, зв'язок у селі є часом він переривається, але діти все одно намагаються навчатися.
В цей час Тетяна гуляє з дитиною, або займається домашніми справами, яких завжди вистачає, на відмінну від води. Пере Тетяна руками, пральної машинки в домі немає, воду купляють як технічну, так і питну бутильовану. На подвір'ї будинку є імпровізований басейн, який використовують як колодязь, туди заливають воду. Щоб покупатися сім'я набирає воду у відра, гріє та насипає в миски. Ванна кімната в домі невеличка, тут й перуть й миються, проте цього вистачає, каже жінка. Новини дізнаються з Фейсбуку або Телеграму, телевізора в домі немає, світло часто виключають.