«У кожного є своя справа»: як бахмутянка Ольга Митник поєднує спорт з волонтерством

Ольга Митник, майстер спорту України міжнародного класу з боротьби сумо.З перших днів повномасштабного вторгнення жінка допомагає хлопцям на фронті не тільки захисними сітками, а й оберегами зробленими власноруч. Спортсменка поділилась з нами своєю історією життя після повномасштабного вторгнення.
У своєму рідному Бахмуті жінка займалась тренуванням дошкільнят на стадіоні «Металург», та працювала в міській спортшколі на посаді тренера викладача з сумо.

«Також я входжу до суддівського корпусу Федерації Сумо України. Обслуговую регіональні, всеукраїнські та міжнародні змагання з сумо», — розповідає Ольга. 

Під час бойових дій жінка була вимушена виїхати з міста до більш безпечного регіону. На той момент осередок Донецької федерації сумо почав працювати у місті Києві:

«Ми готувались зі спортсменами до міжнародних змагань на пляжі та спортмістечках Оболонського району. Спільно з Всеукраїнською організацією «Спорт для всіх» проводили майстер-класи та показові виступи». 

Зараз Ольга продовжує тренувати дітей, які вимушені були переїхали до Києва з Бахмута. Свою волонтерську діяльність спортсменка розпочала зі здачі крові. Окрім цього, жінка допомагала переселенцям з Попасної адаптуватися після евакуації в безпечних регіонах України. 

«З перших днів війни наш тренер Олег Рева зміг згуртувати своїх спортсменів для виробництва маскувальних сіток для місцевої тероборони. Наша праця допомогла почувати себе корисними. Я розуміла, що тільки підтримуючи один одного можливо перемогти ворога. У кожного є своя справа: військові мають захищати, а я мушу щось робити для того, щоб полегшити їхні бойові будні», — розповідає волонтерка. 

Після переїзду до міста Києва жінка продовжує плести сітки, маскувальні нашоломники та маскувальні костюми (кікімори). Зараз хлопцям на фронті необхідні теплі речі, тому Ольга почала шити балаклави. Та найцікавіше — це ляльки мотанки, які жінка зі своїми знайомими спортсменками роблять як оберіг для хлопців. 

«Коли формують відправку готової сітки замовнику, то до цього рулону вкладають дитячі малюнки з привітаннями захисникам, цукерки, печиво. У нас під час плетіння кікімори залишався матеріал не потрібного кольору. Я зробила таку ляльку яку ще в дитинстві навчила мене бабуся. Ця лялька дуже всім сподобалась. Волонтери просили зробити для них теж. Я зробила може штук 5 на замовлення, але це час котрого мені бракувало», — ділиться Ольга. 

Тоді жінка вирішила провести невеликий майстер-клас під час волонтерської роботи, участь у якому взяли близько 15 жінок. Після цього, вона вже не тільки, робила таких ляльок для хлопців. Багато оберегів поїхало на фронт, для підняття настрою бійців. 

«Також я допомогла своїм знайомим прийняти рішення евакуюватись. Я знала як виїхати безпечно з міста, супроводжувала їх спочатку до Дніпра, а звідти до Києва, потім вже вони жили в мене, та паралельно шукали собі житло», — згадує Ольга. 

Жінка запевняє, що найважче для неї  було знайти житло, яке буде по кишені. 

«Я винаймаю кімнату у квартирі, господарі якої живуть на своїй дачі. Важко було поки батьки не виїхали із Бахмута, але і це питання нарешті вирішилось». 

Фото: особистий архів Ольги Митник