Вижили під уламками власного дому: історія родини Варичів з Бахмута

Росіяни щодня обстрілюють цивільну інфраструктуру в Бахмуті, в місті майже не залишилося неушкодженого майна. Ховаючись від обстрілів люди їдять та сплять в підвалах багатоповерхівок. Подружжя Наталія і Віктор Варич також були в підвалі під час російського авіаудару, їм пощастило вижити під уламками власного дому. Історію Варичів розповіли Свої. City.

У будинку, де було 50 квартир залишилося семеро людей. У квітні мешканці облаштували собі підвал для життя: поставили ліжка, створили імпровізовану кухню, щоб було, де готувати, навіть мікрохвильовку та плиту принесли, згадує Наталія Варич.
Коли обстріли посилилися, родина оселилася в підвалі, там прожили чотири місяці. За цей час дім зазнав значних руйнувань – повилітало скло на вікнах, зруйнувались балкони, покрівля. Підвал ділили з сусідами, пані Наталя пригадує, що в будинку з ними жили ще два чоловіки, але вони рідко спускалися в підвал.
У серпні в Бахмуті зникло електропостачання, сім'я рятувалася свічками, товариш віддав їм генератор. Втім, його рідко вмикали, намагалися економити, інтернету не було, тож про новини здогадувалися лише по звуках обстрілів знадвору. Питну воду економили.
Їжу готували на вогні на вулиці, на імпровізованій печі, але тільки коли не було сильних обстрілів. Пані Наталія згадує, що на початку літа в місто привозили гумдопомогу, також отримати продукти можна було в церкві. Волонтери закликали людей евакуюватися, однак родина вірила, що з Божою допомогою вони вціліють.
День прильоту

18 жовтня на будинок, де ховалася родина Варичів, російські війська скинули бомбу, це відбулося близько восьмої вечора. Під час прильоту Наталія з чоловіком та сусідами були в підвалі. Зі стелі будинку на людей посипався пил, споруду сильно хитнуло. Коли звуки стихли люди зрозуміли, що опинилися в бетонній пастці. Уламки бетону перегородили вихід з підвалу, все було в пилу та димі, щоб захистити дихальні шляхи Наталя роздала сусідам медичні маски, змочені у воді.

«В підвалі все було в пилу, потім ще додався запах гарі – у зруйнованих під’їздах загорілася проводка. А згодом і запах якихось речовин, які були у складі бомби. Декілька годин пил не міг улягтися. На відстані у пів метра ми практично не бачили один одного. Після прильоту в мене була дуже важка голова, заклало вуха. Я погано відчувала реальність і не могла усвідомлювати те, що з нами відбулося. Здавалося, що все трапилося не зі мною», – пригадує героїня.

Людей знайшов сусід Михайло, чоловік жив у сусідньому будинку, сказав, що зранку повернеться з військовими, щоб ті допомогли їм вибратися. Однак, як каже Наталя, вони боялися, що до ранку їх може засипати уламками. На допомогу прийшли будівельні інструменти, які сюди принесли раніше: ломи та лопати. Чоловік Наталії чотири години копав землю, щоб зробити хід на вулицю, сусіди ж вирішили чекати ранку.

Наталії з Віктором вдалося вибратися на волю, коли вийшли побачили руїни свого будинку. Подружжя повернулося назад в укриття побоюючись нових обстрілів. Довго залишатися в підвалі родина не хотіла, тож прийняли рішення про евакуацію.
Тимчасовий притулок знайшли спочатку в підвалі у місцевій церкві Євангельських християн-баптистів. Однак, й там сім'ю застали обстріли, родина Варичів виїхала до Луцька. В Бахмуті у пані Наталі залишилася рідна сестра. Жінка відмовляється виїздити, у неї живуть три великих собаки, вісім котів та папуги. Наталія Варич розповідає, що у Бахмуті загубилася її собака Муха, з якою пережили страшні моменти.

«Вона була з нами у підвалі, витримала все. А ось під час евакуації втекла. Ми її шукали, але так і не знайшли. Тепер вважаю, що певною мірою зрадила її, бо не залишилася шукати. Вона стільки з нами пережила», – каже героїня.

Головне фото: Свої. City.